Посвідчення договору довічного утримання (догляду)
Договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусом за усним зверненням зацікавлених в скоєнні цього нотаріальної дії осіб: відчужувача та набувача.
Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я.
Набувачем майна за договором довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.
Договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.
Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути посвідчений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення порядку користування цим майном між співвласниками.
У разі, якщо предметом договору довічного утримання (догляду) є майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, такий договір укладається за наявності згоди обох подружжя.
При посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.
У тексті договору довічного утримання (догляду) обов’язково зазначається, що набувач майна зобов’язаний надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування) з їх уточненням або без такого, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення відчужувача, яка встановлюється за згодою сторін.
У разі зобов’язання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який (яка) йому переданий (а) за договором довічного утримання (догляду), в тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, в якій відчужувач або третя особа має право проживати.
У разі смерті фізичної особи – набувача за договором довічного утримання (догляду) при відсутності у неї спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання (догляду) нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію договору, про що на всіх його примірниках робить відповідний напис з посиланням на статтю 757 Цивільного кодексу України. Факт смерті набувача підтверджується свідоцтвом державного органу реєстрації актів цивільного стану про смерть.
У разі ліквідації юридичної особи – набувача за умови відсутності у неї правонаступників нотаріус на підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та письмової заяви відчужувача припиняє дію договору довічного утримання (догляду).
Відчужувачу повертається приєднаний до примірника договору довічного утримання (догляду) первинний правовстановлюючий документ на майно або його дублікат, який міститься в матеріалах нотаріальної справи. Разом з листом нотаріуса про припинення дії договору довічного утримання (догляду) цей правовстановлюючий документ (або його дублікат) подається відповідному органу, який реєструє для перереєстрації.
На всіх примірниках договору нотаріус робить відповідний напис про припинення дії договору з посиланням на статтю 758 Цивільного кодексу України.
Обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, яке було передано відчужувачем.
Розірвання договору довічного утримання за згодою сторін, в тому числі внесення змін до договору, оформлюється нотаріусом ..
На підставі договору про розірвання договору довічного утримання (догляду) або внесення в нього змін щодо заміни речі, яка була передана за договором, на іншу річ, переходу прав та обов’язків за цим договором до спадкоємців (правонаступників) набувача майна нотаріус вносить відповідні зміни до Державного реєстр речових прав на нерухоме майно.
Порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами та укладення договорів про визначення розміру часток, зміна розміру часток, а також виділення частки в натурі
У договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок володіння та користування конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного з співвласників.
У договорі про відчуження одним з учасників спільної часткової власності належної йому частки майна порядок володіння та користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідного договору між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конкретними його частинами).
Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід’ємною частиною правовстановлюючого документа (при укладанні договору про порядок володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).
Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами.
При посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, право на яке підлягає державній реєстрації, потрібно правовстановлюючий документ. Правовстановлюючий документ після його огляду повертається власнику, а в тексті угоди зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, що його видала.
Учасники спільної часткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток, зміна розміру часток, а також виділення частки в натурі (поділу).
Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід’ємною частиною правовстановлюючого документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлюючого документа, або робить на цьому документі службову відмітку щодо посвідчення договору про визначення, зміну розміру часток.
Договори про виділення частки в натурі майна (поділ), право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, що встановлюють право власності на таке майно.
Одночасно з посвідченням договору про виділ частки в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі або споруди нотаріусом засвідчується договір про виділення частки в натурі на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього разом з іншими документами нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.
Укладення договору про виділення частки в натурі припиняє спільну часткову власність для особи (осіб), частка якої виділяється за цим договором. Укладення договору про поділ спільного майна припиняє спільну власність для всіх співвласників. У посвідчувальному написі нотаріусом зазначається про необхідність реєстрації прав за цим договором у порядку, встановленому чинним законодавством.
Якщо між учасниками спільної часткової власності виникають суперечки щодо визначення, зміни розміру часток, а також виділення частки спільного майна в натурі (поділу), нотаріус відмовляє у вчиненні такої нотаріальної дії і роз’яснює зацікавленим особам їх право звернутися до суду для вирішення цих суперечок.
Посвідчення угоди щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, в тому числі подружжя
Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.
При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду другого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов’язаний перевірити дотримання умов, зазначених у такій заяві.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлюючого документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, то є придбане до реєстрації шлюбу, під час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування або в порядку спадщини вання, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.
Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику угоди, залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого договору.
При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якого немає чоловіка (заміжня / незаміжня, вдова / вдівець), відчужувач подає відповідну заяву, в якому також зазначається, що майно, яке є предметом цієї угоди, не є спільною сумісною власністю .
Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди і відзначає це в його тексті. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі здійснення операції через представника – від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені заяву про належність йому (відчужувачу) майна на праві особистої приватної власності.
На підтвердження того факту, що майно придбано одним з подружжя під час роздільного проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, подається копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом даного договору.
Порядок складання заповіту
Нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, в тому числі подружжя, складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу.
Посвідчення заповіту через представників не допускається.
У заповіті зазначаються місце та час складання заповіту, дата і місце народження заповідача.
Заповіт особисто підписує заповідач.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, обіцяє.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.
Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.
Фізична особа, на користь якої обіцяє майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.
Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов’язкову частку у спадщині та зміст статті 1 307 Цивільного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.
За бажанням заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися не менше ніж при двох свідках.
Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Текст заповіту повинен містити відомості про осіб свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Звернення до нотаріуса за посвідченням доручення
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім’я одного або декількох осіб за усним зверненням довірителя.
Вимоги до змісту довіреності
У дорученні повинні бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику.
Дії, які необхідно здійснити представнику, повинні бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Довіреність від імені кількох осіб може бути посвідчена на вчинення юридичних дій для досягнення спільної мети.
Довіреність на вчинення правочину, відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.
У довіреності на укладання договору дарування обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.
У тексті доручення повинні бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження – для юридичної особи) представника і подається, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. В дорученнях, які видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також вказується реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). В дорученнях, виданих на ім’я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання).
Визначення терміну дії довіреності
Термін, на який може бути видана довіреність, визначається відповідно до статті 247Цівільного кодексу України. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Термін дії довіреності зазначається словами і визначається роками, місяцями, тижнями, днями і не може бути визначений настанням будь-якої події.
Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
Посвідчення шлюбного договору
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя мають право за власним бажанням укласти договір щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбний договір), яким регулюються майнові відносини між подружжям, в тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків.
Шлюбний договір укладається в письмовій формі в трьох примірниках і нотаріально посвідчується.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям, – у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов. Одностороння зміна умов шлюбного договору і одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Шлюбний вік жінок і чоловіків встановлено статтею 22 Сімейного кодексу України. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою заявою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом з дотриманням вимог цього Порядку.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Сторони в шлюбному договорі можуть визначати правовий режим майна, дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї; правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу; порядок користування житлом. Сторони можуть домовитися в шлюбному договорі про зміну правового режиму майна, придбаного в шлюбі, і визначити його як особисте майно одного з подружжя або на особисте майно одного з подружжя поширити режим спільного майна подружжя. Шлюбним договором може регулюватися порядок користування одним із подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.