29.10.2015 admin

Маєвська Марія Вікторівна

Дніпро, вул. Титова, 17А Чечелівське (Красногвардійський) район

Графік роботи:

Понеділок п’ятниця

с 9:00 до 17:00

Субота за домовленістю

Неділя вихідний.

scanlite1.pdf

Історія виникнення і розвитку нотаріату сягає своїм корінням в глибоку старовину. Разом з утворенням первісного суспільства виникали і певні відносини між людьми, які характеризувалися не тільки формуванням єдності суспільних поглядів, але і розбіжностей як між окремими особистостями, так і між групами людей. Згодом поступово почали виникати перші рукописні правила поведінки, що стали основою для утворення правових інститутів, а це, в свою чергу, сприяло появі нотаріату, коли нагальною стала потреба публічного посвідчення приватних актів. Нотаріус одна з древніх професій. Перші правові акти дійшли до нас – це закони Хаммурані (1792-1750г. До н.е.). Великого розвитку право досягло в Стародавньому Римі. Тоді виникла потреба в людях, які допомагали громадянам Риму складати скарги, договору, проекти угод і записували їх особливими знаками. Так з’явилася професія писаря – прообраз сучасного нотаріуса. Поява українського нотаріату бере свій початок з часів України – Русі в період феодальної роздробленості (XII ст.). Письмові документи почали складати так звані «дяки». Спочатку це були люди, які, кажучи сучасною мовою, працювали на громадських засадах, а з розвитком наказовій системи стали постійними членами державних органів. Їхня думка та вказівки впливали на хід судових і адміністративних справ. Дяки відповідали за ведення діловодства в державних установах, складання і підписання грамот, за подачу оригіналів, складання копій документів і довідок. Також дяки виконували і нотаріальні дії з нерухомості (XIII в.) В XV ст. виник інститут «майданних піддячих». Це вже були професійні писарі, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов’язаних з переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином. Катерина II в 1775 р нотаріальні функції закріпила за судами. Надалі вони неодноразово передавалися різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпаком відділенням, що свідчить про те, що нормативно-правове регулювання нотаріальної діяльності носило несистемний і суперечливий характер. Це був другий етап історії розвитку нотаріата.Третій етап почався одночасно з судовою реформою 1864 р яка характеризується появою Положення про нотаріальної частини (1866 г.), згідно з яким нотаріальна частина відділяється від судової, тобто стає автономною. Вводилися посади нотаріусів, на які призначалися чиновники на конкурсній основі головою судової палати. Нотаріус перед призначенням на посаду складав присягу і вносив страхову заставу на випадок заподіяння шкоди клієнтові своїми некваліфікованими діями.

Революція 1917 року змінила не тільки долю країни. Нотаріат набуває статусу державного. В Україні було прийнято кілька законодавчих актів про нотаріат, які регулюють його діяльність. Верховна Рада Української РСР 25 грудня 1974 року уперше в історії України прийняла вищий акт державної влади, який регулює діяльність нотаріальних органів, – Закон УРСР «Про державний нотаріат», який розширював перелік нотаріальних дій більш ніж до 20 різних видів.

За часів радянської влади нотаріат вже не мав такої ваги, як раніше, оскільки була ліквідована приватна власність на землю. Серед органів, які, так чи інакше, були пов’язані з юриспруденцією і правоохоронною діяльністю, він посідав останнє місце, оскільки його діяльність переважно стосувалася людини, тобто його власності, прав і інтересів.

Після проголошення незалежності України констатуємо новий етап, в розвитку інституту нотаріату посилюється потребою держави в створенні стабільної системи захисту прав і законних інтересів своїх громадян. З появою ринкових відносин, визнанням на законодавчому рівні рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності та процесів приватизації виникла суспільна необхідність в приватному нотаріаті і, відповідно, законодавчим закріпленні положень, які давали б можливість здійснювати нотаріальну діяльність без допомоги державних органів.

Наступним етапом у розвитку нотаріату став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 Закон України «Про нотаріат», який вступив в чинності 1 січня 1994 г. Цей Закон став одним з історичних кроків в напрямку правової реформи в Україні, коли нарівні з державними нотаріальними органами повноправним учасником правозастосовчої практики став і інститут приватного права.

Історія нотаріату України невіддільна від історії розвитку світового нотаріату. У сучасному правовому світі існує дві основні системи – латинська і англосаксонська.

В Україні керуються принципами системи нотаріату латинського типу. Нотаріуси України сумлінно виконують свою роботу відповідно до принесеної присяги: «Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Основна місія нотаріусів сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, з тим щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.